СВОЄРІДНІСТЬ АВТОРСЬКОЇ ІРОНІЇ У ЗОБРАЖЕННІ ТЕАТРАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА В ОПОВІДАННІ В. ВИННИЧЕНКА «АНТЕРПРЕНЬОР ГАРКУН-ЗАДУНАЙСЬКИЙ»
PDF

Ключові слова

іронія, акторська майстерність, провінційний театр, антерпренер. irony, acting skills, provincial theater, entrepreneur.

Як цитувати

КОБЗЕЙ, Н. В. (2023). СВОЄРІДНІСТЬ АВТОРСЬКОЇ ІРОНІЇ У ЗОБРАЖЕННІ ТЕАТРАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА В ОПОВІДАННІ В. ВИННИЧЕНКА «АНТЕРПРЕНЬОР ГАРКУН-ЗАДУНАЙСЬКИЙ». АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ГУМАНІТАРНІ НАУКИ», (4), 3-8. https://doi.org/10.52726/as.humanities/2022.4.1

Анотація

У статті здійснений аналіз оповідання з погляду функціонування в ньому іронії. Причому, розглядається вона не як стилістична фігура (троп), а як естетична категорія, яка не ставить собі за мету розсмішити реципієнта, а розкриває авторське сприйняття дійсності, його незадоволення реальним станом справ у світі. «Граючись» із читачем, Винниченко ховає іронію за специфічними описами пейзажів та інтер’єрів, глузує з манери поведінки і мовлення своїх персонажів, які, по суті, представляли високе мистецтво пересічним обивателям. Він показує реальний стан провінційного українського драматичного театру початку XX століття, який розвивався у надзвичайно несприятливих умовах. Цензура, брак коштів, випадкові заробітки, постійні переїзди, брак театральних приміщень настільки приземлили драматичне дійство, що звели його до низьковартісних фарсів і комедій. Популярними стали оперети, інтермедії і навіть скетчі, а вистави відбувалися в кінотеатрах, дерев'яних павільйонах садів і парків. Про акторську майстерність таких колективів годі й говорити. Завдяки іронії, Винниченко зумів поєднати трагічне і комічне, високе і низьке, сакральне і профанне в межах одного твору. Аналізоване оповідання наскрізь просякнуте іронією. Винниченко застосовує її для негативної характеристики і створення сатиричного образу Гаркуна-Задунайского – антрепренера, що аж ніяк не безоплатно служив мистецтву, а працював виключно на комерційній основі і поєднував роботу керівника з власною театральною діяльністю. У творі дисгармонія між бажаним і дійсним проявляється досить яскраво. Головний герой – «узагальнений» персонаж, в якому проявляється бездарність, некоректність, агресивність, тупість, манія величі значної кількості тогочасних псевдо театралів. Основною характеристикою театру в оповіданні є провінціалізм. Він накладає свій відбиток і на режисера, що бездарно керує, і на акторів, які грають шаблонно, а також на публіку, якій вистава не цікава. Винниченко іронізує над існуючими театральними штампами, умовністю, неприродністю. Розгляд його іронічних міркувань в широкому контексті, дозволяє зробити висновок, що провінційність була характерною рисою всього без винятку українського театрального світу.

https://doi.org/10.52726/as.humanities/2022.4.1
PDF

Посилання

Винниченко В. Краса і сила. Київ : Дніпро, 1989. 750 с.

Володимир В. Статті й матеріали. Нью-Йорк : Українська Вільна Академія Наук у США, 1953. 72с.

Костюк Г. У світі ідей і образів : вибране : критич. та іст.-літ. роздуми, 1930-1980. Сучасність. 1983. 537 с.

Семків Р. Іронічна структура: типи іронії в художній літературі. Київ : Видавничий дім «КМ Академія», 2004. 135 с.

Слабошпицький М. Протирання дзеркала. Те, чого ви не прочитаєте в історії літератури: спогади. Київ : Ярославів Вал, 2017. 688 с.