Ключові слова
Як цитувати
Анотація
Одним із яскравих прикладів синкретизму конкретно-історичного і загальнолюдського через умовні форми й міфологію, філософського осмислення символіки дерев, рослин, квітів українській літературі є творчість Лесі Українки. Багатство образів та символів, новаторське їх трактування та надання нових відтінків традиційному звучанню – все це притаманне ліриці поетеси. Найчастіше у віршах образи квітів не конкретизовані, тобто вжиті доволі абстрактні поняття: весняні квіти, весняний цвіт, барвисті квітки. Тому читач вільний уявляти кожну барву й кожну квітку, яка тільки цвіте весною. Вони переважно асоціюються із весною, пробудженням природи після сну й запустіння. Разом із тим квітка – символ пошани, слави, возвеличення. Саме наявність квітів здатна прикрасити життя, наповнити його новими сенсами, полегшити важку працю або й душевні страждання. У традиційному фольклорному ключі із квіткою порівнюється молода дівчина. У ряді творів на образі квітів побудована антитеза. Детальніше проаналізовані образи-символи троянди й лілії як улюблених квіток авторки. Звернуто увагу на опоетизування екзотичних квіток: граната, магнолії, мімози. Особливе місце в інтимній ліриці Лесі Українки є поезія в прозі «Твої листи завжди пахнуть зів’ялими троян- дами». Тут образ троянди набуває нового трагічного звучання, підсилюючись епітетом зів’ялі. Особистий біль і пекельна туга, трагічна печаль і скорбота в поезіях Лесі Українки переплітаються з усенарод- ним горем. У таких умовах зростає квітка ломикаменю, яка все перемогла і розквітла над смертю. У поезіях Лесі Українки багато інтерпретацій образу-символу квітки. Вони стали невід’ємною частиною образності творів поетеси, надали їм оригінальності, різноплановості.